Рава-Руська - місто, яке стало місцем винищення 20 тисяч євреїв. Частина І - Перші "акції". - 28 Листопада 2013

В період з 1939 року до 1941 року місто Рава-Руська було першим з більших містечок, куди стікалися єврейські і неєврейських біженці з частин Польщі, які були окуповані німцями. Тоді кордон між Німецькою та Радянською зонами окупації проходив через Белжець. Єврейське населення Рави значно збільшилася в цей період, але зараз важко встановити точну кількість до червня 1941 року. До речі у 1939 році у місті Рава-Руська проживали 9190 євреїв, що становило 52,5% усіх мешканців міста.

Незадовго після того як німецькі війська перетнули радянський кордон місто Рава-Руська увійшло до складу Дистрикту Галичина. На початку німецької окупації в місті не було спеціальних антиєврейських погромів. У деяких містах Львівської області, таких як Немирів, Магерів, Сокаль і Куликів німецькі солдати організовували антиєврейські погроми і заворушення. Однак таких погромів у Раві-Руській на початку німецької окупації не було. Згідно з антиєврейськими указами, євреї повинні були на лівій руці носити нарукавні пов’язки з Зіркою Давида, а також працювати на примусових роботах. Євреям було заборонено ходити по тротуарах, піднімати голову вверх, коли в небі пролітав літак. За невиконання цих вимог німці розстрілювали євреїв на місці.

На території міста Рава-Руська окупаційна німецька влада задіяла усі випробувані у Польщі інструменти винищення мирного єврейського населення у гетто, полонених вояків Червоної Армії у концентраційному таборі «Шталаг 325».

У середині липня 1941 року в Раві-Руській була створена єврейська рад «Юденрат» на чолі з головою Вестенбергом. У серпні місяці німці зажадали від рава-руських євреїв грошові контрибуції. Адвокат доктор Юзеф Мендель чинив опір цьому наказу і відмовився дати німцям людей для примусових робіт, а також запитані гроші.

З Сокаля приїхала у Рава-Руську приїхала група німецької поліції і заарештували 15 членів єврейської інтелігенції разом з доктором Менделем. Він був вивезений з міста вночі, так як німці боялися, що населення могло опиратися таким діям. Заручником. До Рави-Руської він вже не повернувся. Доктор Мендель помер у в’язниці від тифу (можливо) у грудні 1941 року.

Перша «акція» у Раві-Руській була організована в кінці березня 1942 року. Солдати СД приїхали з Сокаля і за допомогою українських поліцаїв заарештували близько 1000 євреїв за спеціальним списком. Євреїв зібрали на площі перед управлінням кримінальної поліції в центрі міста. Все було зроблено без жорстокостей. Заарештовані люди, в основному літні чоловіки і жінки, не знали, чому їх зібрали разом і що їх очікувало в майбутньому. У той же день заарештованих повели до залізничної станції і завантажили в поїзди; по 100 євреїв в кожному товарному вагоні. Всіх їх депортували в Белжець. З початку 1942 року євреї Рави чули чутки про будівельні роботи в Белжеці. Вони знали, що німці будують якийсь табір, але ніхто не знав про його призначення. У перші дні після депортації рава-руські євреї не знали про долю депортованих. Лише після того як 80-річна жінка, яка ховалася в туалеті на території табору і повернулася до міста, вони дізналися з її розповіді про долю всього транспорту і про те, що табір смерті для євреїв був у Белжеці.

Наступна «акція» мала місце 27 липня 1942 року. Сокальська служба СД приїхала в місто, євреї були в паніці. Багато хто намагався сховатися. Вперше єврейська поліція брала участь в «акції». Групи були організовані таким чином, що в кожній була людина з СД, український і єврейський поліцейські, які контролювали по одній вулиці. Людей брали з їхніх будинків і схованок. Цього разу не було спеціального відбору. Близько 2000 осіб було заарештовано і, на відміну від першої «акції», євреїв били на збірному пункті, а також по дорозі до залізничної станції. Крики і зойки були чутні по всьому місту. Транспорт був відправлений до табору смерті у Белжець.

До цього часу євреї знали все про табір. Вони знали про газові камери і про те, що вже тисячі євреїв були там вбиті. «Усі знали, але ніхто про це не говорив. Ми знали, що ніхто звідти не повернувся», писав Вольф Самбол, один з тих, що вижили з Рави-Руської.

Влітку і восени 1942 року Рава-Руська була основним залізничним центром (вузловою станцією), через який йшли поїзди на Белжець. Кожен день євреї працювали на залізничній станції і бачили транспорти з євреями, депортованими з інших місць. Вони чули крики людей, які благали про воду. У багатьох випадках транспорти зупинялися на станції в Раві і незважаючи на те, що місцеві євреї знали, що чекає депортованих, вони не хотіли говорити їм правду. У багатьох поїздах депортовані вже знали про Белжець та стрибали з поїздів. Німецька і українська охорона вбивала більшість з них, але загалом близько 10% «стрибунів» залишалися в живих і потрапили до Рави-Руської. Свідок Самбол писав: «Цих новоприбулих з поїздів ми називали «стрибунами». Кожен день рава-руські євреї збирали тіла вбитих «стрибунів». Ці тіла на кінських запряжках відвозилися на єврейське кладовище. Тут вони були поховані у братських могилах. Німецька влада не знала про «стрибунів» в нашому місті. Єврейські жителі ховали їх в підвалах. Ми приблизно припускали, що близько 2000 «стрибунів» перебувало в Раві-Руській.

Календар

Пошук

Статистика

Форма входу

Архів записів

Друзі сайту